Відпустка без збереження зарплати: консультують юристи у спірних питаннях

Автор: autor  |  04 Лип 2021 | розділ: Без категорії
1625117563_konsult_ur

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).

Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про відпустки», іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Стаття 45 Конституції України гарантує особам які працюють, право на відпочинок.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Законом України «Про відпустки» (стаття 4 ч. 1 п. 5, статті 25, 26) передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати:

– відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).

Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку, зокрема, у таких випадках (стаття 25 Закону):

  • матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю,  тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

  • чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

  • матері або іншим особам згідно із законом, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку …;

  • матері або іншій особі згідно із законом для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;

  • учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,  тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

  • особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

  • пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи  тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

  • особам з інвалідністю I та II груп  тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

  • особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;

  • працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер  тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних  тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

  • працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду,  тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

  • працівникам для завершення санаторно-курортного лікування  тривалістю, визначеною у медичному висновку;

  • працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

  • працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки,  тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

  • сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

  • ветеранам праці  тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

  • працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.

  • працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону).

У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 26 Закону).

Таким чином згідно норм законодавства надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними.

Згідно статті 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60 Конституції України).

Якщо роботодавцем порушено законодавство про працю, працівник має право звернутися зі скаргою до профспілкової організації, членом якої він є, до Державної служби України з питань праці, або подати позовну заяву  до суду з вимогами про відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок протиправних дій посадових осіб роботодавця.

Зокрема звертаємо увагу на те, що згідно із статтею 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про працю та про охорону праці.

Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді.

У разі ненадання аргументованої відповіді у зазначений термін дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до місцевого суду.

За примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати посадові особи роботодавця можуть бути притягнені до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, а у разі грубого порушення законодавства про працю – також до кримінальної відповідальності (стаття 172 КК України).

Коментування закрито.


Останні коментарі

    Статистика